Разделы библиотеки
Роксоляна - Осип Назарук - Читать любовный роман онлайн в женской библиотеке LadyLib.Net
Роксоляна - Осип Назарук - Скачать любовный роман в женской библиотеке LadyLib.Net
Назарук Осип Фаддеевич
Роксоляна
| Предыдущая страница | Следующая страница |
Глава VI В невідому будучність
Хоч Настуня не любила Річчі, але з запертим віддихом слухала його лекцій, особливо про безоглядні вчинки жінок в Італії. Як же він цікаво оповідав! Про їх інтриги й заговори або про ріжні отруї, якими прятали зі світу ворогів.
У нутрі кричало щось у ній, що так не вільно робити. Але рівночасно заглушувала той крик нова свідомість, що так роблять… І моральний крик її душі був щораз тихіший і тихіший. Просто освоювалася з тим, хоч терпіла від того.
Одного дня прийшло їй на думку, що її учитель має якийсь означений і добре обдуманий план, коли оповідає їм про те все. Властиво від першої години, яку перебула разом з ним у школі, відчувала, що се якийсь таємничий чоловік, котрий чогось не договорює. Кілька разів здавалося їй, що ловить кінець нитки його дуже таємничого клубка. Вже пальчик прикладала до чола на знак, що відгадала. Але по хвилі спускала ручку… Не могла відгадати.
Все те її цікавило й захоплювало, але й мучило. Тому відітхнула, коли Річчі перейшов до зовсім нових справ. Настуня щось чула про се вже вдома – перші глухі вісті. Але тут довідалася докладніше про нові дива-дивенні, які італійський земляк її учителя відкрив за великим морем, у котре заходить сонце. Довідалася про червоних людей, що летять як вихор степами і здирають шкіру з голов побіджених, про їх шкіряні вігвами й кам’яні святині на таємничих озерах, про золоті палати їх царів у Мексиці і Перу та про страшну, завзяту боротьбу з білими наїздниками.
З того повернув Річчі на оповідання про чудові пригоди Одіссея. Помалу перейшов до еллінської філософії, втягала в свої думки його науку, як втягає квітка росу в ніжні листочки. І дозрівала на очах, як черешня.
Все, що вчула, обговорювала потому зі своєю товаришкою єврейкою, котра більше знала, бо довше вже була в руках сих торговців, котрі старанно підготовляли свої жертви.
Раз запитала її Настуня:
– Скажи мені, Кляро, на що вони нас вчать про ті отруї і про жінок, що таке роблять?
– То ти, Настуню, ще не знаєш? Вони міркують собі так: ану ж котра з їх невільниць дістанеться до якогось високого дому, де їм треба буде спрятати когось. Тоді прирікають золоті гори, і не одна таке робить. Все те спілка, котра сягає Бог знає, як далеко! Я не знаю, але здається мені, що та спілка сягає навіть у ті зовсім нові землі, про котрі оповідає Річчі.
Настуня здригнулася, як від порушення гадини: та страшна думка так її занепокоїла, що ніколи не любила зачіпати в розмові тої справи.
Але раз знов запитала Кляру:
– Чи ти гадаєш, що й Абдуллаг є у тій спілці?
– Абдуллаг? Ні! Се чесний турок, він слухає Корану. Але він не знає, що робиться.
Раз, коли сама йшла коридором і спізнилася трохи до школи, зустрів її Річчі, задержав і несподівано запитав:
– Чи Ви поїхали б зі мною в західні краї?
– Як то? – відповіла збентежена і ціла запаленіла. – Адже я в неволі…
– Втечемо разом.
Не знала, що відповісти. Хотіла видертися відси. Але пам’ятала про свого Стефана. А що значить утечи з Річчі, розуміла. Та не хотіла відмовою наразити собі його. І відповіла по хвилі скоро, якби спішилася:
– Я… я… надумаюся…
Хтось надійшов, обоє поспішно пішли до школи.
Річчі почав іще краще оповідати про дива західних країв, про їх високі школи і науки в них.
Так минав час. А сподіваний викуп не приходив… І навіть чутки не було ні від Стефана, ні від батька. А може, не допускали до неї ніякої вістки? Часом сиділа й нишком плакала. Але скоро зривалася й бралася до пильної науки.
Властителі Настуні тішилися, що мають таку пильну ученицю.
А тим часом Стефан Дропан, наречений Настуні, зі значними грішми їхав з польським посольством слідами своєї любки. Був у Бахчисараю і добився до Кафи. І молився в церкві оо. Тринітаріїв, лиш через улицю від своєї Настуні.
Скрізь розпитував і поїхав дальше аж до Царгороду. Але навіть ніякої вістки про неї не здобув. І не відзискав Настуні, і вона не відзискала його. І хитрим торговцям не вдалося ужити її до своїх цілей. Бо незбагнута рука Господня кермує долею людей і народів на стежках, які вони самі собі вибирають вольною волею, ідучи до добра чи зла.
Глава VI
В невідому будучність
Ambula ubi vis, quaere quodcumque volueris: et non invenies altiorem viam supra, nec securiorem viam infra, nisi viam sanctae crucis.
Понад морем сумно лине
Ключ відлетних журавлів.
Хто з них верне? Хто загине?
Чути їх прощальний спів.
1
Багато днів минуло у школі невольниць, і над страшною Кафою вже другий раз на північ летіли журавлі. Настала гарна весна, і земля запахла. Одного вчасного вечера, коли до пристані причалив ряд турецьких галер, побачила Настуня з вікна своєї кімнати, як військова сторожа у пристані зачала кидати свої шапки на землю і зривати намети! Голосні оклики вояків доносилися аж до неї.
Миттю стало відомо всім, що в місті Ограшкей помер у дорозі старий султан Селім[46] і що тіло його чорними волами везуть до Стамбула.
Якесь небувале заворушення заволоділо мусульманами. На устах усіх було ім’я престолонаслідника, що досі був намісником Магнезії.
– На престол вступає молодий Сулейман!
Сі слова вимовляли мусульмани з якимсь особлившим притиском і таємничістю в очах.
По вулицях міста якось інакше йшли військові відділи: інакше ступали, інакше несли мушкети, інакше підносили голови. Крок їх став твердий, а литки яничарів мов сталь напружалися… У старих, чорних улицях Кафи збиралися товпи мослемів і голосно кричали до неба:
«Аллагу Акбар![47] Нехай сто літ живе султан Сулейман!» …Десятий султан Османів! А з тим окликом якась дивна легенда віри і надії йшла від Чорного моря і від гір Чатирдагу між народ мослемів. Йшла і кріпила його на дусі і на тілі.
Навіть на подвір’ях гаремів побожні жінки мослемів піднімали своїх дітей вгору і з завзяттям шептали:
«Нашу кров і майно – на приказ падишаха!»
І всі мошеї станули отвором, а народ мослемів хвилями напливав молитися за молодого султана. Із верхів мінаретів кричали муедзини дивними голосами свої молитви. Мов дрож громовини йшла по краю мослемів. Чути було в воздусі, що надходить велика доба держави Османів, підготована твердістю покійного султана. Якась аж неймовірна єдність опанувала мусульман всіх племен і станів – від багача до жеброти. Від неї тим виразніше відбивали посоловілі обличчя чужинців, християн і жидів.
Настуня з цікавістю очікувала дня, щоб розпитати свого учителя Абдуллага про молодого султана.
Як тільки на другий день увійшов у кімнату Абдуллаг, запитала його:
– Чого мусульмани сподіються від нового султана?
Абдуллаг подивився уважно на неї, склонив голову, схрестив руки на грудях і сказав глибоким таємничим голосом:
– Султан Сулейман буде найбільший зі всіх султанів наших!
– Чому? – запитала молода невольниця, котра вже убулася в школі і привикла до учителів.
– Бо так предсказано, – відповів з глибокою вірою поважний Абдуллаг.
– Але що саме предсказано? – запитала цікаво Настя.
– Предсказано, що з початком кождого століття родиться великий муж, який обхопить те століття, як бика за роги, і поборе його. А султан Сулейман уродився в першім році десятого століття Геджри.
– Але ж у тім році уродилося більше людей, – замітила Настуня.
– Не говори так, о, Хуррем, – відповів поважно Абдуллаг, – бо султан Сулейман любимець Аллага, і свята різка в руці його має за собою ще оден знак на те, що буде найбільший зі всіх султанів наших.
– Який знак? – запитала ще цікавіше.
– Такий, що він десятий з черги султанів! А число десять се найбільш досконале число! Бо воно кінчить і завершує перший круг чисел. Про досконалість сього числа свідчить те, що маємо десять пальців на руках і десять на ногах, – маємо десять змислів: зір, слух, нюх, дотик і смак і п’ять таких у нутрі, маємо десять частей святої книги Корану і десять способів читання її, маємо десять учнів Пророка і десять заповідей, і десять частей неба, і десять геніїв над ними, і з десятків складається все військо падишаха. Десятий султан тяжко поб’є ворогів ісламу. Чи не чуєш, як інакше перекликається сторожа у пристані? Вона вже чує, що велика рука взяла над землею знак влади Пророка, ще більша, ніж була рука його грізного батька, нехай Аллаг буде милостивий душі його![48]
А військова сторожа дійсно інакше перекликалася у кафській пристані. Інакше на вежах співали муедзини. Інакше носили голови навіть прості мослеми: їх уявою заволоділа вже міцна віра в великого султана, що все переможе і все упорядкує. І дивні легенди почали оповідати про молодого Сулеймана.
Настуня все нетерпеливо ждала на Абдуллага, щоб розпитувати його докладнійше про нового султана. Тепер Абдуллаг, а не Річчі, цікавив її передовсім.
На другий день почала знов розпитувати Абдуллага про молодого султана. І так зацікавилася тим, що говорила вже доволі добре з Абдуллагом, навіть без допомоги товаришок.
Абдуллаг, урадований її зацікавленням, оповідав з найвищим захопленням, говорив про великі діла, яких напевно доконає сей молодий султан.
Настуня довго слухала його з зацікавленням. Нарешті перервала його словами:
– Говориш про його діла так, якби султан Сулейман мав вічно жити.
– Ні. Вічно жити не буде й він. Але старе передання каже, що він і по смерті правитиме світом ще якийсь час.
– А се як?
– Ось так. Десятий султан Османів умре на львинім столі сидячи. А що він у хвилі смерті своєї оточений буде всіми ознаками влади, то люде і звірята, генії й злі духи боятимуться його і слухатимуть, думаючи, що він живий. І ніхто не відважиться наближитися до Великого халіфа. А він нікого не закличе, бо буде неживий. І так сидітиме, аж поки малий червак не розточить палиці, на якій великий султан опирати буде обі руки свої. Тоді разом з розточеним патиком упаде труп Великого Володаря. І смерть його стане відома всім. І пічнеться небувалий нелад в державі Османів. Мішками зав’яжуть собі шиї аги і вельможі і настане страшне панування Капу-Кулів.[49] Арпалік[50] і Пашмаклік[51] знищать велику скарбницю султанів, а перекупства і злочини, як черви, розточать силу законів десятого й найбільшого султана Османів. Ще з того боку моря, з пустинь далеких такі передання приніс мій нарід про десятого й найбільшого султана Османів. По хвилі додав:
– А ти, ніжна квітко, не бійся страшного часу Капу-Кулів. Бо предсказано, що хто матиме літ більше ніж десять, коли вперве почує сі передання про Сулеймана, той не побачить смерті десятого султана. Бо дуже багато морських хвиль ударить до берегів землі, заки зморщиться молоде обличчя Великого халіфа і як молоко побіліє каре волосся його.
Учитель Абдуллаг говорив се спокійним голосом. І ні оден нерв не задрижав на його обличчі.
З запертим віддихом слухала Настя старого повір’я турків про їх найбільшого мужа. Немов в екстазі, запитала:
– А не предсказано нічого про жадну з жінок десятого султана?
– Все, що призначене, єсть і предсказане. Найлюбіша жінка десятого султана буде Місафір.[52] Зійде як ясна феджер[53] у серці падишаха, а зайде криваво над царством його. Зробить багато добра і багато лиха в усіх землях халіфа від тихого Дунаю до Базри і Багдаду і до кам’яних могил фараонів!
Навіть в царстві мовчання, у страшній пустині, де вік віків чорніє Мекам – Ібрагім,[54] серед жари засвітить чистий ключ водиці за стопою її. Бо дасть їй Аллаг з високого неба велику ласку свою і розум великий. Але шайтан засіє в її серденько рівно велику гордість…
В школі невольниць було тихо, хоч мак сій. Учитель Абдуллаг відітхнув і говорив дальше:
– Довго і завзято постом і молитвою буде боротися Велика Султанка зі своїм гріхом, поки не піддасться силі шайтана – у святу ніч Рамазану… І затермосить вихор брамами сераю і вікнами гарему, а в серці султанки зійде гріх гордості, і засміється шайтан у садах султанських і в мармурових палатах падишаха. А потім кара Божа так певно надійде, як йде пустинею напоєний верблюд. Бо Аллаг людині багато позичає і довго чекає і нічого не дарує, даром не дає…
Настуня задумалася, але не над жінками падишаха. Ум її, котрий Річчі зацікавив державними справами, звернув увагу на щось зовсім інше, і вона сказала:
– Ще одно! Чи не предсказано, що буде дальше з державою великого султана?
– Все… що призначене… єсть і предсказане дрожачою душею віщих людей, – відповів Абдуллаг. І додав якби з сумом:
– Коли доповниться круг віків на повіках вічних очей Аллага, тоді нарід Османів поверне відки прийшов, сповнивши по наказу Божім своє призначіння на безбожних нессараг.[55] А вертати буде знов на схід сонця під проводом кривавих ватажків своїх без роду і без плоду, лише з огнем в зубах…
Помовчав хвилю і закінчив:
– Як кожда людина, так і кожде плем’я має свій кісмет,[56] твердий і невмолимий, котрого не об’їде ні конем на землі, ні судном на морю…
Говорив так певно, мовби читав зі святої книги Корану. Ні на одну мить не проявився неспокій в очах його. Всею поставою і всім виразом обличчя говорив, що буде те, що має бути. І навіть Сулейман Великий не здержить кроків Призначіння. «Кісмет» ішов…
Получить полную версию книги можно по ссылке - Здесь
| Предыдущая страница | Следующая страница |
Поиск любовного романа
|
Партнеры