Разделы библиотеки
Де живе свобода. Її полиновий присмак - Светлана Талан - Читать любовный роман онлайн в женской библиотеке LadyLib.Net
Де живе свобода. Її полиновий присмак - Светлана Талан - Скачать любовный роман в женской библиотеке LadyLib.Net
Талан Светлана
Де живе свобода. Її полиновий присмак
| Предыдущая страница | Следующая страница |
4 Страница
Минули три дні, а для Віталії – вічність. Вона так і не наважилася повернутися з покаянням до матері і того ранку прокинулася дуже рано. Її розбудив гуркіт грому. Вітер шаленів, розхитуючи дерева за вікном, гойдав їх так, ніби намагався вирвати з корінням і пожбурити врізнобіч. Дощ лив як з відра, і все за вікном було схоже на картину аквареллю, на яку вилили склянку води.
Віталія довго стояла біля вікна, спостерігаючи за стихією, що розгулялася, потім пішла на кухню випити кави. Вона не знала, чи мати сама сьогодні зателефонує, чи потрібно їй зробити дзвінок, але те, що вона не хоче повертатися додому, – було вже вирішено остаточно.
Дзвінок від матері пролунав рівно о сьомій. Віталія рішуче взяла слухавку, привіталася.
– Час сплив, Віто! – почула вона голос матері. – Сподіваюсь, тобі його було достатньо, щоб прийняти правильне рішення?
– Так, часу вистачило, – спокійно промовила Віталія.
– Коли ти повертаєшся додому?
– Мамо, я не можу повернутися.
– Чому?! Тобі дав «слушну» пораду АТОвець?
– Ні, це моє і лише моє рішення!
– І що ти собі думаєш? Як житимеш без мене?
– Якось проживу. Влаштуюсь на роботу…
– На роботу?! – скипіла жінка. – На яку роботу? Після того, як ти осоромилася не лише на все місто, а й на область?! Хто тебе прийме на роботу, як усі знають, що ти – моральний виродок?!
У Віталії від цих слів потемніло в очах, але вона швидко опанувала себе.
– Я так не вважаю, – сказала вона впевнено, – і ти перебільшуєш, говорячи про мій сором.
– Ти диви! Отакої! Ти не вважаєш соромом, коли доросла жінка спить зі своїм неповнолітнім учнем?! Я переступила через себе, коли запропонувала тобі руку помочі, а ти… Ти відрубуєш руку, яка протягується до тебе!
– Дякую, мамо, але мені не потрібна твоя допомога. Я сама влаштуюсь на роботу і житиму, як вважаю за потрібне, – сказала їй Віталія.
– Я тебе попередила! Іншого такого шансу в тебе не буде! – вже кричала у слухавку жінка. – Я не прийму тебе і не допоможу, якщо ти навіть приповзеш до мене на колінах і будеш цілувати мені руки!
– Мамо, послухай мене, я не повернуся і крапка!
– Якщо навіть здихатимеш під парканом?!
– Навіть так! На все добре, мамо! – промовила Віталія і вимкнула мобільний.
Розділ 7
Віталія рішуче була налаштована знайти роботу. Їй було не важливо, де саме зараз працювати, головне, щоб з дітьми, тому з самого ранку поспішила до дитсадка. Валентина їй повідомила, що там вихователька має йти у декретну відпустку, тож Віталія сподівалася зайняти її місце.
«Це краще, ніж чекати до самої осені, поки почнеться новий навчальний рік і може з’явитися вакансія вчителя у школі», – роздумувала Віталія, поспішаючи до дитсадка.
Завідувача закладу не було на місці, але методистка порадила його зачекати.
– Перепрошую, – привітно сказала жінка, – ви у якій справі? Можливо, я вам допоможу?
– Я дізналася, що у вас вихователька незабаром йде у декрет, тож хочу влаштуватися на роботу на її місце, – пояснила Віталія.
– Ой! Як добре! – зраділа методистка. – Знайти вихователя з освітою на таку зарплату не так уже й легко!
Підійшов завідувач, чоловік приємної зовнішності років сорока, запросив до себе в кабінет, і Віталія пояснила мету візиту.
– Пишіть заяву! – сказав чоловік і поклав перед нею аркуш паперу.
Віталія хвилювалася так, як на екзамені у виші, її переповнювали почуття і навіть пальці дрібно тремтіли, коли писала заяву.
– Тепер маєте підписати її у відділі освіти, – сказав їй завідувач.
Вона поспішила піти і вже за пів години сиділа в черзі у відділі освіти під кабінетом завідувачки. Віталія зайшла, подала заяву. Огрядна жінка за столом довго чи то читала її, чи про щось розмірковувала, а тоді спідлоба неприязно глипнула на відвідувачку, прикусила нижню пухку губу.
– Я не підпишу вам заяву, – промовила вона і відсунула від себе аркуш паперу.
– Чому?!
– Нема вільного місця.
– Але ж я там щойно була і завідувач дитсадка сказав, що їм потрібен вихователь!
– Можливо, можливо, – протяжно промовила жінка, – напевно, він не був у курсі, що я сьогодні вже призначила на це місце іншого спеціаліста.
– То що ж мені робити? – розгублено сказала Віталія. – Мені конче потрібна робота!
– То шукайте! – відповіла жінка і взяла теку в руки, давши знати, що розмова закінчена.
Віталія була у розпачі, але опускати руки не збиралася. Вона пішла містом і заходила у всі навчальні заклади, але вакансії не було. В одному з дитячих садків вона таки знайшла вільне місце вихователя і знову поспішила до відділу освіти. Історія повторилася – вона знову отримала відповідь, що вакантного місця вже немає. Втомлена, Віталія ледь притягла ноги додому, вечеряти не захотіла, прийняла душ і лягла відпочивати, щоб наступного ранку знову йти на пошуки роботи.
День за днем Віталія обходила навчальні заклади, а коли щось знаходила бодай на пів ставки, то у відділі освіти весь час говорили, що такої вакансії вже нема. Наприкінці робочого тижня Віталія зрозуміла, що щось тут не так. Вона знайшла у школі місце вчителя, який мав поїхати на тривале лікування за кордон. Це була тимчасова робота, але вона погодилася і на неї. Із заявою знову поспішила у відділ освіти і вже не здивувалася, коли отримала відмову. Віталія швиденько повернулася до школи, і директор ще раз підтвердив, що вільне місце є. Жінка повернулася у відділ освіти, рішуче зайшла у кабінет завідувачки.
– Ви можете пояснити, що все це значить?! Чому ви мені весь час відмовляєте у роботі?! Можете пояснити? – ледь стримуючи гнів, запитала Віталія.
– А ви не здогадуєтеся? – жінка скривила рота у презирливій посмішці.
– Ні, – невпевнено промовила Віталія. – Поясніть, будь ласка.
– Вам мало одного розбещеного учня?
– Таке не повториться, я обіцяю.
– Хочете, щоб батьки дітей засипали мене скаргами?
– Я хороша вчителька, пишу кандидатську дисертацію, незабаром маю захиститися.
– Ви так і живете з коханцем-учнем?
– По-перше, він уже повнолітній, по-друге, він зараз в АТО. Я живу сама, знімаю житло і маю за щось жити. Мені потрібна робота, правда. Прошу вас, не відмовляйте мені.
Жінка підійшла до вікна, повернулася до неї спиною, помовчала.
– Мені вас навіть шкода, – промовила вона, не повертаючись до Віталії.
– То допоможіть мені! Дайте шанс!
– Не можу.
– Чому?!
– Ви самі маєте здогадатися.
– Невже…
– Саме так! Ми давно знайомі з Маргаритою Варфоломіївною, і я виконую її прохання.
– Я зрозуміла, – зітхнула Віталія. – Вибачте, більше вас не потурбую.
У Віталії від обурення всередині все клекотіло. Вона всього сподівалася від матері, але такої підлості не чекала.
– Мама хоче перекрити мені кисень? Не вийде! – прошепотіла Віталія.
Ввечері їй зателефонувала Валентина, поцікавилася, чи влаштувалася подруга на роботу. Віталія розповіла їй усе, нічого не приховуючи.
– Що тепер робитимеш? – запитала Валентина.
– Знайду роботу деінде, – відповіла Віталія.
Наступні кілька днів Віталія витратила на пошуки роботи, але траплялися лише низькооплачувані, де зарплати не вистачило б на оренду житла та харчування. З кожним днем ентузіазм Віталії спадав, і вона почала втрачати надію.
– Валюшо, я справді невдаха, – сказала вона подрузі. – Хотіла стати самостійною, заробляти на себе, але в мене нічого не виходить. Ні-чо-гі-сінь-ко!
– Не треба впадати у відчай!
– То що мені порадиш, Валю?
– У тебе два виходи: або продовжити шукати роботу не за фахом, або виїхати з міста.
– І справді! Слушна думка! – зраділа Віталія. – Що мене тут тримає? Любов до рідного міста, де я зросла і знаю кожну вулицю? Але місто мене не любить, не сприймає, тож треба, напевно, їхати кудись, щоб почати життя з нуля.
– Ти така молода, гарна і розумна! У тебе є всі шанси почати життя з чистого аркуша, – погодилася подруга.
Получить полную версию книги можно по ссылке - Здесь
| Предыдущая страница | Следующая страница |
Поиск любовного романа
|
Партнеры